19 квітня 1983 року вона, вчорашня випускниця-відмінниця медичного училища, уперше переступила поріг тодішньої 3-ї поліклініки й назавше залишилася тут: тілом, серцем і душею…
«Усе моє життя – у цих стінах, у цих людях, у щоденних професійних та громадських турботах, пов’язаних із цим медзакладом, – зізнається Наталія Федорченко, головна медична сестра Центру первинної медико-санітарної допомоги №1. – Щоправда, тепер, коли чимало досягнуто й пройдено, додалося ще одне важливе розуміння: головне в житті – жити… Просто жити…»
Обрання професії – це був не зовсім Наталин вибір. Вона, завжди активна, натхненна, у всьому перша, водночас була і слухняною донькою, тож коли батько сказав: «У медицину!», вона не опротестовувала, а успішно склала іспити в Льговське медучилище.
«Вибір навчального закладу обумовлювався лише одним чинником – можливістю до нього дістатися, – пояснює співрозмовниця. – Я родом із невеличного села Павлівка на Білопільщині, і тоді, в 1979 році, доїхати до Сум було важче, ніж до російського Льгова, куди від нас регулярно ходив потяг. Я вдячна батькові за пораду, бо поки вчилася – закохалася у свою професію по самі вуха. Медичні науки давалися легко і зрештою я відчула: це моє…»
Тримаючи в руках «вільний» червоний диплом, 20-річна Наталія, яка вже встигла стати Федорченко, побравшись зі своїм коханим хлопцем-односельцем, сама обирала місце роботи. Звісно ж, Україна… Звісно ж, одна з кращих лікарських установ Сумщини… Звісно ж, 3-я поліклініка…
Її перша посада – дільнична медична сестра. За шість років Наталія Миколаївна стає медсестрою фізіотерапевтичного відділення, яке ледь не на два десятиліття «вкрало» її серце.
«То був маленький світ, де я знала все – до найменшої дрібниці, – відверто каже жінка. – І ось раптом восени 2007 року, наче грім серед ясного неба, виклик до керівництва. “Будеш головною медичною сестрою поліклініки”, – сказав, наче відрізав, тодішній головлікар Володимир Котков. Я аж заклякла. Як? Тут, крім фізіотерапії, і відділення профілактики, і гінекологічне, і купа вузьких спеціалістів (отоларингологи, невропатологи, хірурги, кардіолог, дерматолог…), і лабораторія, і рентгенкабінет, і флюорографія, і денний стаціонар, і…, і…, і… Одним словом, велетенський лікувально-профілактичний заклад, за який я мала відповідати як головна медична сестра. І питання не в страху відповідальності як такої, а в тому, що я неймовірно боялася підвести, щось зробити не так… Володимир Вікторович зрештою усміхнувся й заспокоїв: “Повір, за три роки ти вмітимеш усе. Я це точно знаю”. І справді, з кожним новим днем мої сумніви в собі почали поволі витіснятися знаннями, навичками, досвідом».
Певно, розповідь про Наталію Федорченко буде недовершеною, якщо не згадати про її гіперактивну життєву позицію. З перших днів роботи в медзакладі вона завжди у вирі громадських подій. Художня самодіяльність, суботники, змагання… До всього, чим жив колектив поза професією, вона не тільки долучалася, а й зазвичай була рушієм усіляких активностей.
У 2014 році реформа медичної галузі України увірвалася в розмірене життя Сум і першою на її шляху «трапилася» 3-я поліклініка. Заклад трансформували в Центр первинної медико-санітарної допомоги №3, принагідно забравши гінекологічний напрям і натомість давши педіатричний. Це був старт «первинки» в нашому місті.
У 2018 році медична реформа в державі перейшла на наступний рівень . І знову центр чекали суттєві трансформації, і знову цілком та повністю в них занурилася Наталія Федорченко. Але наміри – це одне, а от як їх втілити в життя?
«Не було ніякої нормативної бази, хіба що закон, який давав «обриси», як має бути, – розповідає Наталія Миколаївна. – Що таке ті декларації? Як їх заключати? Де взяти комп’ютери? Як забезпечити лікарів та медсестер потрібним інструментарієм?.. Ми по крупинках вишукували інформацію і до нестями тішилися, коли вдавалося запустити одне, налаштувати друге, запровадити третє… Невдовзі з’явилися накази МОЗ, які розтлумачували, що й до чого. Було приємно усвідомлювати, що «інтуїтивно» ми все спланували правильно. Коли, врешті-решт, наша «машина» поїхала, коли унормувалася співпраця з НСЗУ, ось тоді я відчула справжнє щастя».
Суми умовно розподілили на дві зони відповідальності між двома центрами первинної меддопомоги.
«До нас приєднали амбулаторії на сучасних вулицях Аніщенка, Хворостянки, просп. Перемоги в Сумах, а також у селі Піщане, – згадує співбесідниця. – Насамперед я мала налагодити таку взаємодію, щоб сестринська служба, попри географічну «розпорошеність», була ефективною, щоб усе працювало як годинник: без збоїв, зволікань, в унісон, щоб всі ми стали єдиним монолітним колективом, який спільно дбає про результат. Хочу сподіватися, що мені це вдалося».
Керувати роботою всіх медичних сестер, інструктувати їх щодо організації роботи амбулаторій, контролювати дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму, вести облік лікарських та медичних засобів, препаратів, інструментів, приладів, визначати й забезпечувати потребу в них для всіх підрозділів центру… Це дуже скромна частка з того, чим щоденно займається Наталія Миколаївна.
Як усе встигає? «Важко спочатку, – усміхаючись, каже головна медсестра ЦПМСД №1. – А потім вміння нанизуються одне на одне, ти «обростаєш» ними. Тут головне – не зупинятися, не збавляти темп, постійно вчитися, розвиватися, слідкувати за новаціями і, безперечно, любити свою роботу».
Наталія Федорченко охоче ділиться набутим досвідом із колегами. Вона є головою Асоціації медичних сестер ЦПМСД №1, безпосереднім керівником циклу підвищення кваліфікації молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів, входить до складу обласної координаційної ради безперервної післядипломної освіти молодших медичних спеціалістів при управлінні охорони здоров’я, постійно бере участь у роботі ради медсестер УОЗ Сумської міської ради.
Прикметно, що наша співбесідниця ніколи не оцінювала свою роботу за кількістю отриманих відзнак. «Не в цьому професійне щастя, не в цьому…» – замислено каже жінка, показуючи цілу стосу грамот, подяк місцевого та регіонального рівня. Навіть медаль «За видатні заслуги в професійній сфері», якою її було нагороджено у 2021 році, вважає не своїм персональним, а колективним здобутком сестринського персоналу центру. «Я гравець великої команди, і якщо разом ми працюємо так, що пацієнт іде від нас здоровим та задоволеним, ось це і є головна нагорода», – переконана Наталія Миколаївна.
