«Ау» – зазвичай кричать люди, що загубилися, втратили зв’язок із навколишнім світом. У цьому «Ау» – і занепокоєння, і невідомість, і самотність… Такий стан, напевно, переживав бодай колись кожен із нас, але він був нетривалим і зрештою ми поверталися до нормального життя, забувши той неприємний випадок як страшний сон. Однак є ті, для кого увесь їхній світ – це самота, тривога, занурення в себе…
У них немає норм і правил, що є звичними для пересічних людей, їм незрозуміло й нецікаво те, що робить більшість із нас, вони сумують через щось своє, вони радіють чомусь виключно своєму, вони не впускають у свій світ нікого… Майже нікого…
Це люди, що живуть з аутизмом (з грецької autos – «сам»). Докорінно змінити їхній світ – неможливо, зрозуміти – здебільшого важко, а от бути поруч, намагатися підтримувати – необхідно.
З нагоди Всесвітнього дня поширення інформації про аутизм, що припадає щорічно на 2 квітня, ми зустрілися з медичною директоркою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Анною Пилипенко, попросивши розповісти, на що батькам потрібно насамперед звернути увагу в поведінці своїх дітей, щоби не пропустити тривожні сигнали, які можуть вказувати на розлад аутистичного спектра (РАС).
За її словами, до причин розвитку цього комплексного стану в дитини передусім належать генетика та стан довкілля. Згідно зі статистикою, із кожним роком діток із аутизмом більшає.
РАС проявляється в ранньому віці, зазвичай до трьох років. Проте в кожної дитини ознаки аутизму – ІНДИВІДУАЛЬНІ. Не можна таких малят описати однаково, кожне з них по-своєму ВИНЯТКОВЕ, тому й аутизм для кожного з них «пише свій ОСОБЛИВИЙ сценарій».
Анна Юріївна вказує на ті моменти в поведінці дітей, що мають занепокоїти батьків:
- затримка мовного та комунікативного розвитку (немає зорового контакту, вказівного жесту, втрачаються раніше засвоєні навички та забуваються слова);
- на дитячих майданчиках/у садочку аутисти тримаються окремо від інших дітей;
- відсутня імітація (повторення);
- стереотипні рухи тіла та рук;
- зміна навколишнього середовища, зовнішній шум спричиняють значну тривогу;
- вибірковість у їжі (це можуть бути лише 2–3 страви, які дитина вживає);
- порушення сну/прокидання посеред ночі;
- можливі напади гніву, агресії або аутоагресії (завдання шкоди самому собі).
«Якщо бодай щось із переліченого ви спостерігаєте у своєї дитини, варто обов’язково звернутися до педіатра, проконсультуватися з неврологом або дитячим психіатром, – радить Анна Пилипенко. – У випадку з аутизмом треба розуміти: він не має специфічного лікування. Тут найголовніше – якомога раніше батькам розпізнати, відреагувати, звернутися до фахівців задля корекційного втручання. Лише своєчасні психопедагогічна корекція та симптоматична терапія сукупно дають шанс, що дитина зможе адаптуватися до життя в соціумі».
На превеликий жаль, люди з розладом аутистичного спектра вельми часто наражаються на осуд/дискримінацію/несприйняття. Замисліться: а чи не траплялося у вашому житті такого, що хтось поруч (у магазині/в маршрутці/на вулиці/…) поводиться «якось не так», робить «щось не те»? Якою була ваша реакція? Отож…
І наостанок. Будь ласка, спробуйте усвідомити: тим, хто живе з аутизмом, не потрібна жалість, їм необхідне наше розуміння…
