Зазвичай під час огляду перед школою сімейні лікарі/педіатри просять дітлахів зробити певну кількість присідань, до та після чого вимірюють пульс. Така нехитра методика – ніщо інше, як проба Руф’є, що дає змогу оцінити працездатність серцево-судинної системи дитини й визначити, чи треба зменшувати навантаження учня на уроках фізкультури.
Цей тест широко застосовується в медичній практиці України й уважається базовим, проте не вичерпним. Його суть полягає в тому, що персональний лікар спочатку вимірює частоту пульсу школяра в стані спокою, потім дитина/підліток має присісти 30 разів за 45 секунд, після чого знову визначається пульс та артеріальний тиск. Невдовзі – ще одне вимірювання. На основі отриманих результатів вираховується індекс Руф’є. Якщо узагальнити: чим вищі показники, тим слабшим вважається здоров’я юного пацієнта.
Керуючись отриманими даними, особистий лікар виписує довідку для освітнього закладу, де вказує рекомендовану групу для занять фізичною культурою. Це може бути:
- основна група (охоплює учнів із гармонійним, високим або середнім рівнем фізичного розвитку, які мають високі/вищі за середні функціонально-резервні можливості серцево-судинної системи);
- підготовча група (у неї потрапляють діти із середнім функціонально-резервним потенціалом серця, які перенесли певне гостре захворювання, однак не потребують курсу лікувальної фізкультури);
- спеціальна група (об’єднує школярів із низьким/нижчим від середнього рівнем функціонально-резервних можливостей, а також зі значними – постійними чи тимчасовими – відхиленнями в стані здоров’я, що не дають змоги фізично навантажуватися в межах чинної навчальної програми).
Водночас якщо сімейний лікар/педіатр має певні побоювання або батьки воліють переконатися на 100%, чи міцне серце в їхньої дитини, варто зробити додаткові обстеження на кшталт електрокардіографії та ехокардіографії. На відміну від проби Руф’є, вказані дослідження здатні виявити серйозні недуги, як-от: вроджена вада серця, порушення серцевого ритму тощо.
