Турбота про свого малюка, прагнення вберегти його від різних життєвих негараздів – це норма для люблячих батьків. Проте в усьому має бути міра, кажуть педіатри️ Центру первинної медико-санітарної допомоги №1 СМР, адже так звана гіперопіка може зіграти злий жарт із дитиною в майбутньому, позначившись і на фізичному, і на ментальному здоров’ї.
Гіперболізована бентежність дорослих щодо малечі нерідко закінчується тим, що діти / підлітки / молоді люди дедалі більше сумніваються у власній спроможності до дій, вчинків, будування відносин тощо. У них нерідко розвиваються несамостійність, інфантилізм. Трапляється і протилежна реакція – дистанціювання від родини, внутрішній бунт. Тож найліпше, що мами й татусі (і, звісно ж, бабусі й дідусі ) можуть зробити для дитини – не оберігати її від труднощів, а навчити з ними справлятися ️.
Щоби такого результату досягти, фахівці радять застосовувати 4 ключові «НЕ» у відносинах дорослих і дітлахів, а саме:
1 – не робити за дитину те, що вона може зробити сама (одягатися, зав’язувати шнурки, виконувати шкільні домашні завдання…), навчити, пояснити, показати – так, а от діяти малюк має самостійно;
2 – не обтяжувати дитину власним занепокоєнням (регулярні запитання на кшталт: «У тебе все добре?», «Ти точно можеш із цим упоратися?» – це не про турботу дорослих, а про їхні страхи та невіру у свого малого нащадка);
3 – не робити дитину центром всесвіту (потураючи всім її примхам, виконуючи те, що вона може зробити самотужки, батьки в підсумку позбавляють дитину можливості гармонійно увійти в доросле самостійне життя);
4 – не навішувати ярлики на дитину, задля чого слушно уникати вельми поширених фраз: «Ти завжди…», «Ти ніколи…» (такі формулювання неабияк «обмежують» ще несформований юний організм, створюючи або негативні установки, або помилковий «всемогутній» образ власного «я»).
