Сказ вражає центральну нервову систему людей і теплокровних тварин, спричиняючи важкі неврологічні розлади та параліч. Без необхідної медичної допомоги він завжди призводить до смерті… Через війну ймовірність поширення цього летального вірусного захворювання значно зросла, адже дикі звірі задля порятунку мігрують із небезпечних місць, чимало свійських/хатніх тварин залишені напризволяще і водночас далеко не всюди вдається провести планові вакцинальні кампанії та ефективно відстежувати популяцію безпритульних тварин …
Лікарська команда ЦПМСД №1 застерігає: ефективного лікування проти сказу наразі немає, але розвитку хвороби можна запобігти. Життєво необхідно вдатися до профілактики відразу після контакту з потенційно інфікованою твариною, до появи симптомів захворювання. А вони зазвичай такі:
- гарячка;
- головний біль;
- неспокій/агресія;
- страх води/протягів;
- галюцинації;
- параліч;
- кома.
Зараження сказом найчастіше трапляється під час укусів, подряпин або потрапляння слини на слизові оболонки чи відкриті рани (щодо останнього, то інфікуватися можна і від мертвої тварини). Зазвичай хворобу переносять собаки, коти, лисиці, вовки, єноти, борсуки, кажани.
Перетнувшись із незнайомим звіром, передусім мають насторожити неадекватна поведінка (відсутність страху перед людиною, підвищена агресивність або неприродна млявість, слинотеча, утруднене ковтання, ознаки паралічу). Утім, треба розуміти, що далеко не завжди хвора тварина має виражені ознаки сказу.
Щоби мінімізувати ризик заразитися, слушно триматися поодаль від безпритульних/диких тварин, не треба їх торкатися, годувати з рук, намагатися з ними поладнати.
Якщо животина вкусила, треба негайно:
1 – промивати рану водою з милом не менш як 15 хвилин;
2 – обробити антисептиком, що містить 70% спирту або 5%-розчином йоду;
3 – звернутися до лікаря.
Антирабічну постконтактну профілактику треба провести якнайшвидше – протягом 24 годин після укусу чи іншого вказаного пошкодження. Чим пізніше це буде зроблено, тим вищою є небезпека інфікування сказом.
