Сьогодні, у Міжнародний день боротьби з анорексією, з’ясовуємо, які ризики несе для підлітків бажання бути красивими і стрункими будь-якою ціною. А допомагає нам у цьому педіатр амбулаторії №6 Центру первинної медико-санітарної допомоги №1 Ольга Філонова.
За словами лікарки, для багатьох юнок та юнаків питання зовнішності є критично важливим, ба більше – якщо оточення (ровесники/батьки/незнайомці із соцмереж/…) свідомо чи несвідомо «підживлюють» прагнення безмірно худнути. Зрештою така ситуація ладна призвести до анорексії – психічного захворювання, що виявляється в порушенні харчової поведінки.
«Обмежуючи надходження в організм поживних речовин, людина поволі руйнує всі органи та системи, – наголошує Ольга Борисівна. – Страждають нирки, мозок, шлунково-кишковий тракт, ротова порожнина. Під час постійного голодування розвиваються хвороби серцево-судинної і кровоносної систем, втрачається щільність кісток скелета. Крім того, порушується гормональний баланс в організмі, що в підсумку може позбавити підлітків можливості в майбутньому відчути радість материнства та батьківства».
Анорексія буває двох типів:
- деструктивна (коли охочий/а схуднути різко зменшує обсяги їжі, яку споживає);
- булімічна (спершу відбувається істотне переїдання, а потім застосовується очищення шлунка через блювання та приймання засобів, що провокують діарею).
Педіатр радить батькам бути уважними до своїх дітей і дуже коректними у висловах. Помітити анорексію на початковій стадії доволі складно, тим більше, що підлітки нерідко приховують свої справжні наміри. Мам і тат передовсім мають насторожити:
- стрімке падіння ваги (протягом місяця);
- постійне роздратування;
- відмова від спільного харчування в родинному колі або регулярне зникнення після застілля.
«Оскільки анорексія – це поєднання ментальних та фізичних негараздів, то, щойно щось запідозривши, батькам слушно насамперед проконсультуватися з фахівцями: педіатром чи сімейним лікарем, психологом, гастроентерологом, ендокринологом, – каже Ольга Філонова. – Підліток, недужий на анорексію, навряд чи усвідомлює, на яку небезпеку себе наражає. Здебільшого він не думає про майбутнє, він тут і зараз хоче бути ідеалом краси, зразком для наслідування, джерелом заздрощів та захоплення. І в його розумінні для досягнення цієї мети всі засоби прийнятні. Водночас анорексія сама не мине, її не можна “перерости”. Це надто серйозна хвороба, яку треба кваліфіковано лікувати».
