Щороку 3 грудня маркується на календарі як Міжнародний день людей з інвалідністю. Майже 15% жителів нашої планети мають такий статус і, на превеликий жаль, чимало з них стикаються із численними побутовими та психологічними труднощами, опиняються в частковій, а часом і цілковитій соціальній ізоляції.
Сьогоднішній привід – ще одна можливість нагадати світу, що так не має бути, що люди з інвалідністю – такі ж повноправні члени суспільства, як і решта населення. Можливо, вони і більш скуті фізично через певні недуги/травмування/ампутації, однак, як свідчить історія, це не стоїть на заваді розвитку та значним досягненням. Згадаймо хоча б Людвіга ван Бетховена, Франкліна Рузвельта, Стівена Хокінга, Стіві Вандера, Джозефа Пулітцера… Усі вони – люди з інвалідністю, але чи тьмяніє від того їхня слава?
Хтось помітить, що названі імена – не українські. Так, справді. Поки що наша держава лише вчиться толерантності до осіб з обмеженими можливостями та помалу створює для них умови для більш-менш нормальної життєдіяльності. Проте навіть за таких, скажемо відверто, не зовсім сприятливих обставин деякі українці з інвалідністю підкорюють свої вершини у спорті, мистецтві, праці. Щоправда, нині вже ж таки це, либонь, відбується не завдяки, а всупереч…
Показовим у цьому контексті є національне дослідження щодо сприйняття людей з інвалідністю, яке здійснила соціологічна група «Рейтинг» за ініціативи громадської спілки «Ліга сильних». Прикметно, що таке опитування було проведене в Україні вперше. І ось що воно засвідчило:
- 98% опитаних українців вважають осіб з інвалідністю повноправними членами суспільства, водночас люди з певними фізичними обмеженнями, які взяли участь у дослідженні, здебільшого не вважають себе рівними (певно, є привід замислитися: чому?);
- першочергова емоція щодо мирного населення та військових з інвалідністю відрізняється: щодо цивільних переважає співчуття (71%), а щодо військових – вдячність (60%);
- з людьми з інвалідністю у повсякденні часто зустрічається половина опитаних, однак інші 50% бачать таких людей рідко або майже ніколи (другий привід замислитися: чому?);
- термін «інклюзія» для переважної більшості опитаних асоціюється зі шкільною освітою, (третій привід замислитися: чому?), адже безбар’єрність має бути впроваджена в усіх ланках життєдіяльності людини з певними фізичними вадами;
- показник соціальної стигматизації – упередженого ставлення до людей з інвалідністю – наразі є близьким до середнього, утім, дослідження зафіксувало і зростання запиту на пожвавлення соціальної інтеграції осіб із фізичними обмеженнями, що, звісно, дає надію;
- 63% людей з інвалідністю в Україні найчастіше зіштовхуються з недостатнім рівнем матеріальної підтримки від держави, а також непристосованістю інфраструктури, будівель, приміщень тощо до їхніх потреб (четвертий привід замислитися);
- люди з інвалідністю здебільшого покладають відповідальність на розв’язання власних проблем на самих себе (п’ятий привід замислитися…)
